над Марною. Кляйста з разу взяли за прусьського шпіона і йому грозило розстрілянє; аж по кількох місяцях його увільнено. Він подав ся до Дрезна, де навязав зносини з ріжними визначними репрезентантами полїтичного й лїтературного житя. Тут розпочав за грошевою підмогою своєї сестри видавати лїтературно-полїтичну часопись „Phöbus“, що мала бути орґаном нового поколїня, хоча й величала ся обіцяним співробітництвом Ґете. Та часопись продержала ся всього один рік, а Кляйст відсунув ся від неї ще вчаснїйше. Тим часом він написав свою велику траґедію „Катруся з Гайльброну“, в якій змалював свій ідеал коханки — всею душею і всїм тїлом відданої призначеному для неї мужови. Наполєонівські війни і глубоке упокоренє Нїмеччини розбудили в його душі горячий нїмецький патріотизм і ненависть до Французів. Він написав траґедію „Германова битва“ (Hermannsschlacht), де в образї війни Ґерманцїв з Римлянами змалював нїмецько-французький антаґонїзм і конечність дружнього та безоглядного виступленя Нїмцїв проти „відвічного ворога“. Надїючи ся швидкого вибуху війни він писав горячі поетичні поклики: „Воєнна пісня Нїмцїв“, „До цїсаря Франца“, „До архикнязя Кароля“, „Ґерманїя до своїх дїтий“.
