Ґраф запевнив, що ся ласкава заява вправдї заспокоює всї його надїї; що серед иньших обставин вона й зробила б його вповнї щасливим; що він відчуває цїлу неприличність того, що не вдоволяєть ся нею; та про те непереможні обставини, про які йому неможливо висловити ся докладнїйше, роблять йому пожаданою яснїйшу відповідь; що конї, які мають везти його до Неаполю, вже запряжені; і він благає з усього серця, коли що будь в отсьому домі промовляє на його користь — тут він глянув на маркізу — не дати від'їздити йому без ласкавої заяви. Полковник, троха зачудуваний таким поводженєм, відповів, що вдячність, яку почуває для нього маркіза, певно управнює його до великих надїй, але не аж до таких великих; де ходить о щастє цїлого її житя, вона не зважить ся поступити без відповідної розсудливости. Булоб доконче потрібно, щоб його дочка, заким виявить свою волю, мала щастє познайомити ся з ним близше. Він запрошує його по скінченю своєї службової подорожі повернути до М… і якийсь час побути гостем в їх домі. Як тодї панї маркіза матиме надїю бути з ним щасливою, то й його в такім разї, але не швидше, врадує її прихильна відповідь. Ґраф заявив, паленїючи на лицї, що в часї цїлої
