її з рук, він поплентав ся в низ по рампі, щоб віднайти свої конї. Він почував, що проба — обяснити дїло на її грудях, розбила ся на завсїгди, і їхав ступом назад до М… міркуючи про лист, який тепер доведеть ся йому писати.
Вечером, коли в препоганім гуморі опинив ся при столї в однім публичнім льокалю, застав там надлїсничого, який зараз же запитав його, чи йому пощастило з осьвідчинами в В…? Ґраф відповів коротко: „Нї“ і вже готов був заткати йому рота якимось прикрим словом; але щоб не вхибити чемности, додав по хвилї, що надумав ся обернутись до неї листовно і швидко впораєть ся з сим. Надлїсничий сказав, що з жалем бачить, як пристрасть до маркізи позбавлює його розсудка. Тимчасом він мусить упевнити його, що вона вже намірила ся зробити инший вибір; подзвонив за найновійшими ґазетами і подав йому нумер, де було надруковане її завізванє до батька її дитини. Ґраф пробіг очима писанє і кров ударила йому до голови. В його душі мішали ся найріжнїйші чутя. Надлїсничий запитав, чи по його думцї знайде ся та людина, якої шукає маркіза?
— Без сумнїву! — відповів ґраф, усею душею приникаючи до паперу й жадіб-
