— Що має на метї? Своє нїкчемне ошуканство — вона хоче його силою довести до путя, — відповів полковник. — Уже вони на память вивчили байку, яку нам тут д. 3-го о 11-тій з рана надумали втелющити, вона й він. „Моя люба донечко — маю я сказати, — я сього не знав — і хто міг подумати таке — вибачай менї, прийми моє благословенство і будь знов добра“. Але кулька в лоб тому, хто д. 3-го рано переступить мій поріг. А може лїпше буде звелїти слугам випроторити його з дому.
Панї Ґ… ще раз прочитавши ґазету сказала, що коли з двох незрозумілих річий має няти віру одній, то радше повірить в якусь нечувану гру припадку, нїж у таку підлоту своєї доси так доброї й чесної доньки. Та заким іще скінчила, скрикнув комендант:
— Зроби менї ласку і замовчи! — І додав виходячи з покою: — Менї остогидло слухати про се.
Кілька день по тім одержав комендант з огляду на се ґазетне оголошенє лист від маркізи, в якому вона, знаючи, що їй відмовлять ласки явити ся в його домі, з пошаною і чутливо просила вислати ласкаво до неї до В… того, хто д. 3-го з рана прибуде до нього. Полковниця була власне при тім, як комендант одер-
