ністи насильно. І тут знову доказали большевики, як на долоні, що крайня права чорносотенщина і крайнє лівий червоний комунізм тільки в теорії розбіжні, а в практиці вони дуже споріднені, і стремлять до одної ціли.
Ще в часі масових арештовань і розстрілів Українців впадало в очи, що розмірно дуже мало арештовано, а ще менше розстріляно чорносотенців. А самих найвизначніщих чорносотенців (як напр. редакторів „Сына Отечества“ і „Единой Руси“, директора чорносотенної одеської ґімназії Сініцина і т. ин.) посаджено з початку про людське око в концентраційний табор, а опісля зовсім пущено на волю. На оправдання заявили большевики, що „інтеліґентних людей не хотять нищити“…
Кінець-кінцем чорні й червоні зійшлися в кооперації і там до спілки стали виганяти Українців з їхнього власного товариства, так, що тільки невеличка частина українських кооператорів зосталась в Одесі. Всі майже Українці кооператори мусіли покидати місто і розбрелися по провінції. В одеських коопераціях осталися майже виключно Жиди і Москалі.
