спекулюють і властиво вони, а не їх мужі удержують дім. Дуже багато робітників ідуть в т. зв. „продработники“, збірають по селах розкладку, транспортуюють її, стережуть і т. п. тай при тому розживаються. Що в наслідок цього ледви половина або й четвертина доходить до призначеної мети це річ ясна. І тут не помагають ніякі загострення, ані ніякі кари. Життєві вимоги й нахил до самоудержання сильніші за них.
Дуже часто буває, що робітники, бажаючи розвязатися з фабрикою чи заводом, пускають їх „з димом“, або нищать в инший спосіб. Так було напр. з фабрикою для виробу сільсько-господарчих машин, та зі шкіряними заводами в Одесі. В той спосіб цього року самі робітники затопили вугляні шахти в Донбасі. Мимоходом сказавши, серед донбаських вуглекопів кваліфікованих гірських робітників майже вже немає, а працюють там майже виключно засуджені в концентраційний табор, або на примусові роботи.
Що такий правдиво комуністичний режім не будує, а навпаки чим раз то більше руйнує — це побачили й самі большевики, тай швидко почали зміняти
