анархії, чи щось посереднього з того, чи яка зовсім инша форма, — навіть колиб весь світ пішов по рецепті комуністів, то на „одну комуну на цілій кулі земській“, на „новий світовий діалект“, а в слід за тим на заникнення усіх істнуючих націй на світі треба ждати би коли не міліони то сотки тисяч літ.
А тимчасом життя не жде. Ворог, загарбавши нашу країну, — давить, нищить, руйнує, експлоатує, винародовлює, робить з нас погній для своєї культури, ми лишаємось безправними гельотами „на нашій не своїй землі.“ „Заки сонце зійде, роса очи виїсть.“ Навіть судячи зі становиська практичного комуніста нам не ждати на всесвітну комуну і від неї сподіватися спасіння, а сейчас братися до упертої визвольної боротьби аж до остаточної побіди. Теорія теорією а „живий живе гадає.“
В реальній політиці не рішають хоч би як найкращі і найбільш далекосяглі теорії, а безоглядний еґоїзм та інтереси держави чи нації. Той „здоровий еґоїзм народови“ заставив нашого сусіда вести заборчу імперіялістичну політику, а наш національний еґоїзм, якого вислідом природний нахил до самооборони, ратування життя — заставить нас до визвольної боротьби з наїздником на життя і смерть. — „Не чужого ми бажаєм але свого права!“
