На початку дев'ятої години до тих трьох марсіян приєдналося ще четверо, озброєні якимись товстими чорними дудками. Вони дали й тим трьом кожному по такій дудці; далі всі семеро, розташувавшись на південний захід від Ріплею, на рівній віддалі один від одного, охопили з одного боку Сент-Джордж-Гіль, Вейбрідж та село Сенд.
Як тільки вони почали рухатися, з різних місць до дванадцяти ракет злетіло вгору, попереджаючи цим батереї, що стояли напоготові навколо Дитона й Ешера. В той саме час ще чотири бойові машини, озброєні такими ж дудками, перейшли через річку і дві з них, чорніючи проти західнього неба, раптом мов би виросли передо мною й вікарієм, захопивши нас на дорозі з Галіфорду на північ, де ми в цей час плентались, страшенно зморені, напружуючи останні сили й ледве пересуваючи ноги. Поля вкрилися сивою млою, що досягала третини їхнього росту, — і нам здавалося, що вони йшли не по землі, а прямо по хмарах.
Побачивши таке дивовижне явище, вікарій скрикнув здавленим голосом і кинувся тікати. Але я знав, що від марсіян не можна втікати, а тому, звернувши в бік, я поповз крізь росисту кропиву й тернові кущі в широкий рів, що йшов уздовж дороги. Вікарий оглянувся і, побачивши, що я роблю, поповз і собі за мною.
Марсіяни зупинилися. Ближчий до нас стояв лицем до Сенбері і скидався на якусь сіру пляму на тлі вечірнього неба.
Перегукування їхнє припинилося; серед мертвої тиші вони стали на свої місця величезним півколом, краї якого були один від одного не менше як за дванадцять миль; воно охоплювало всю територію, де лежали їхні циліндри. Ніколи ще з того часу, як люди вигадали порох, ні одна баталія не починалася серед такої тиші. На нас — та, певно, і на всякого іншого глядача, коли б він був біля Галіфорду чи біля Ріплею, — це справляло таке вражіння, мов би
