місцевість навколо Лондону. Кінці півкола, що ним посувалися марсіяни, помалу віддалялися, поки не розігнулися в пряму лінію між Ганвелем, Кумбом і Молденом. Усю ніч марсіяни посувалися вперед за допомогою руйнацьких дудок. Ані разу після того, як в Сент-Джордж-Гилі упав марсіянин, збитий з ніг гранатою, нашій артилерії не пощастило влучити когось із марсіян. Усюди, де марсіяни сподівалися наткнутися на заховані гармати, вони кидали свої набої з отруйним чорним газом, а де гармати стояли на видному місці, там вони орудували тепловими проміннями.
Десь опівночі полум'я від дерев, що палали на схилах Річмондського Парку, і заграва пожежі на Кінґстонському горбі освітили своїм світлом роботу чорного диму, що огорнув темним запиналом усю долину ріки Темзи і, куди тільки око сягало, простягався далі навкруги. А посеред цього всього, не хапаючись, поволі посувалися дві постаті марсіян і з шипінням пускали на всі боки струмки пари.
Тої ночі марсіяни намагалися не вживати своїх теплових промінів — чи тому, що вони мали обмежений запас матеріялу для виробу їх, чи може тому, що не бажали руйнувати країну, а хотіли лише налякати й зламати опір. І цього вони, безперечно, досягли. Ніч з неділі на понеділок була остання ніч організованої боротьби проти їхнього наступу. Всяка спроба в цім напрямі була б марна. Ніяка армія після того не могла б устояти проти них, — так безнадійна була боротьба. Навіть команди міноносок та контр-міноносок, що із своїми скорострільними гарматами були піднялися Темзою, зреклися воювати, зчинили заколот і вернулись назад в море. Єдина форма боротьби, на яку люди зважилися після тої ночі, була підкладати міни й копати вовчі ями, та і в цьому енерґія їх виявлялася якось гарячково, без ніякої системи.
Ви тільки уявіть собі долю тих батерей в Ешері, нещасну долю сміливих людей, що в сутінках ночі так
