напружено чекали слушної години бою. Ніхто з них не лишився живий! Уявіть собі цю картину: тиха ніч, батарея напоготові, офіцери стежать на варті, гармаші чекають напоготові, порохові ящики знято з передків, трохи далі гармати біля лафетів тримають коней; тут же й шпитальні фури і намети з попеченими й пораненими із Вейбріджу; гуртки цивільних глядачів стоять далеченько збоку. Навколо вечірня тиша.
Далі приглушений вистріл марсіянської дудки, над домами й деревами пролітає незграбний набій і важко падає на сусідньому полі.
Тепер уявіть: напружена увага всіх людей раптом звертається в іншім напрямі, — туди, де схоплюються вгору клубки чорного диму, що роблять темряву ночі темнішою… Уявіть цього незримого, страшного ворога — чорний дим, що підкрадається до своїх жертов і поволі охоплює людей і коней. Уявіть далі божевільне панічне втікання, кинуті гармати, крики розпачу цих усіх людей, що тікають, падають і в корчах звиваються на землі; а над усім цим хутко опадає конус чорного диму й розповзається навкруги. А далі — ніч і смерть і нічого більше, крім непроникливого темного запинала, що ховає під собою мерців…
Перед ранком чорний дим розстелявся по вулицях Річмонду і розбита державна машина в останньому своєму передсмертному змаганні попереджає населення Лондону, щоб усі якнайхутчіш тікали з міста.
