Отже вам тепер стане цілком зрозуміла та божевільна хвиля жаху, що охопила найбільше в світі місто в понеділок рано, коли тільки почало на світ благословитися. Струмочок втікачів щохвилини зростав, поки аж не виріс у могутню течію, що з ревом і галасом вривалася в будинки залізничних станцій, скупчувалася в жахливій боротьбі навколо пристаней на Темзі й користувалася найменшими стежками, пробиваючись на північ і схід. Коло десятої години поліційний апарат, а коло півдня навіть і залізничний апарат почали втрачати організованість, усяку форму й придатність до праці, а потім хутко й зовсім розсипалися, розповзлися й зіллялися з живою течією людей і зникли серед цього раптовного розкладу соціяльного організму.
Вся людність уздовж залізничної лінії на північ від Темзи, а також і всі мешканці в південно-східній частині міста по Каннон-Стріту вже були попереджені про небезпеку ще опівночі — і вже коло другої години всі потяги були вщерть переповнені, люди стояли на східцях, у проходах вагонів билися завзято за місця. Коло третьої години на Бішопсґейт-Стріті були вже роздавлені кіньми й натовпом. На Ліверпульській улиці, двісті ярдів від станції, розляглися револьверні вистріли, люди падали від ударів кинджалів. Поставлена керувати рухом на вулицях поліція втратила всяку надію встановити будь-який
