лад і, люто накинувшись на натовп, почала розбивати голови тих, кого вона мусіла боронити.
Пізніше, коли виявилося, що машиністи й кочегари зреклися вести потяги назад до Лондону, величезні натовпи втікачів одхлинули від станцій і затопили всі шляхи, що йшли на північ. Коло полудня з'явився біля Барнза один марсіянин, і повздовж Темзи Лямбезькою низиною поплила хмара отруйного чорного диму, що поволі опадав на землю й наближувався до мостів, однімаючи у людей всяку надію перейти на другий бік. Інша хмара диму розіслалася над Ілінґом, охоплюючи з усіх боків узгірря Касл-Гилу, що здавався маленьким острівцем з купкою людей, урятованих від смерти, але позбавлених змоги тікати.
Після марних змагань сісти на потяг Північно-Східньої лінії, що вирушав зі станції Чок-Фарм (паровози потягів, що їх вантажили в товаровому дворі, коли виїхали, то просто таки врізувалися в натовпи людей, і десять здорових дядьків ледве відбивалися своїми міцними кулаками, щоб не дати натовпові розчавити машиніста біля печі машини), — мій брат видерся на вулицю Чок-Фарм, проскочив між екіпажами, що з усієї сили летіли вулицею, і опинився серед натовпу, що грабував крамницю самокатів. Йому пощастило добути собі самоката; тягнучи його через вікно, він пробив обі щось передню шину й порізав собі руку, але хутко видерся, сів і поїхав.
Стрімке підніжжя Гаверстоцького горба геть чисто було завалене перевернутими екіпажами та трупами коней. Побачивши, що тут проїхати не можна, брат звернув на Белсайз-Ровд. Видершись таким чином з найбільшого тиску людей, він виїхав на Еджвейрську дорогу й о сьомій годині вже приїхав в Еджвейр, голодний і стомлений, — проте, далеко випередивши натовп утікачів. Уздовж дороги стояли тичбами люди, з зацікавленням і з дивуванням поглядаючи на втікачів.
