Лондону, що про чорний дим знали тільки з невиразних чуток.
Братові розповідали, що в Бірмінгемі зібралася майже половина членів парляменту й уряд та що заготовлено величезні запаси вибухових речей для автоматичних мін, що їх мають покласти через весь Мідландський повіт. Крім того, була чутка, що правління Мідландської залізниці призначило нових машиністів і кочегарів замість тих, що розбіглися першого дня паніки, що рух на залізниці упорядковано та що мов би від Сент-Албанзу північною колією пускають потяги, запобігаючи цим нагромадження натовпів утікачів по суміжних з Лондоном повітах. В Чіпінґ-Онґарі розліплено оповіщення про те, що в північних містах наготовлено великі запаси борошна, і що через яких двадцять чотири години будуть роздавати в околицях хліб для всіх голодних.
Та, не зважаючи на ці вістки, брат не кинув свого плану при першій змозі виїхати з Англії. Вони втрьох весь день не переставали якнайшвидше посуватися на схід, і за весь час своєї подорожі вони ніде не бачили, щоб роздавали хліб. Та насправді й ніхто цього не бачив. Тієї ночі впала сьома зоря на Примрозькому Горбі. Її бачила міс Елфінстон, що чатувала підчас спочинку вночі чергуючись із братом.
В середу ранком, переночувавши на ниві з невижатою ще пшеницею, наші мандрівники прибули до Челмсфорду. Тут якась купка людей, що звала себе „комітетом народнього харчування“, захопила їхнього коня, не давши за нього нічого, крім обіцянки видати їм другого дня їхню пайку м'яса. Тут же вони почули, що марсіяни ніби вже доскочили до Епінґу, що пороховий завод Валтгамського абатства зруйновано дощенту після невдалої спроби з нашого боку зірвати одного з марсіян.
Тутешні мешканці вилазили на дзвіницю, щоб побачити марсіян. Але мій брат, на своє щастя, як потім виявилося,
