гадав краще йти хутчіш до моря, не чекаючи, поки будуть роздавати їжу, хоч усі троє страшенно хотіли їсти. Ще до полудня вони пройшли Тілінґгам. В місті панувала надзвичайна тиша: крім двох чи трьох випадкових мародерів, які нишпорили по хатах, шукаючи їжі, вони нікого не зустріли. За Тілінґгамом раптом перед ними блиснуло море, вкрите найрізноманітнішими суднами, які тільки можна собі уявити.
Коли судна не могли вже більше посуватися вгору по Темзі, вони підійшли до Есецького берега — до Гарвіча, Волтону й Клектону, а далі — до Фулнеса й Шубері, щоб забрати звідтіля втікачів. Вони стали в затоці велетенським серпом, один кінець якого губився в тумані, десь аж біля Нейзу. Ближче до берега товпилися рибальські човни — анґлійські, шотляндські, французькі, голяндські, шведські, парові й електричні карети з Темзи, „власні“ яхти. За ними видно було судна більшого розміру: вантажні судна, брудні берліни з-під вугілля, берліни перевозити худобу, нафту, торговельні судна на вітрилах, невеличкі пасажирські пароплави та великі океанські крейсери. Був тут навіть один білий транспортовий пароплав, були й чистенькі білі пароплави товариств Совтемптону й Гамбурґу. І вздовж усього блакитного берега, куди тільки око сягало, геть десь біля Блаквотеру мій брат відрізняв масу людей, що кишіла на березі, пробиваючись до човнів, — і ця чорна комашня тягнулася від Блаквотеру майже до Молдену.
Дві милі від берега стояв панцерник так глибоко в воді, що рівень води майже досягав аж палуби, — так, принаймні, здавалося братові з берега. Це був панцерний монітор — „Дитина Грому“ — єдине воєнне судно, що стояло недалеко від берега. А далі, праворуч, над спокійною поверхнею моря — того дня панувала мертва тиша — розстелялися пасма диму, виявляючи присутність броненосців Ламанської ескадри. Підчас непереможного наступу
