миль на хвилину, несучись у порожніх океанах простору, і щогодини й щодня ближче насуваючись на Землю. Тепер мені здається просто неймовірно і дивно, що люди під погрозою невмолимої долі, що повисла над ними, могли так собі спокійно ходити й заклопотано возитись із своїми нікчемними справами, як це вони робили. Пам'ятаю, як радісний Маркгам турбувався, щоб роздобути новий фотографічний знимок плянети для своєї ілюстрованої газети, яку він саме тоді видавав. Люди нашого часу мало уявляють собі розмір і характер наших часописів дев'ятнадцятого століття. Щодо мене, то я чимало часу присвячував на вивчення їзди на самокаті, а також працював над цілою дюжиною газет, що дискутували про можливість розвою моральних ідей разом з поступом цивілізації.
Одної ночі, коли перший набій ледве чи міг бути далі, як 10.000.000 миль від нас, я пішов зі своєю жінкою прогулятися. Ніч була зоряна; я пояснив їй знаки Зодіяка й показав Марса, — ту маленьку, яскраву крапку світла, що миготіла й пробиралася до зеніту, куди наведено було в цей час стільки телескопів. Була тепла ніч. По дорозі додому партія екскурсантів із Чертсі або Айлворта пройшла біля нас з музикою й співами.
Люди лагодилися спати — і з вікон горішніх поверхів блимало світло. Далеко з залізничної станції долітали звуки потягів, що пихтіли, грюкали, дзвеніли й майже оберталися в далеку мелодію.
Жінка показала мені на блискучі червоні, жовті й зелені сигнальні вогні, що немов у казковому палаці миготіли проти темного неба. Все здавалося таке безпечне і лагідне.
