Далі знову все потонуло в хмарі гарячої пари.
— Два! — вигукнув капитан.
Всі кричали, вся палуба тремтіла від шаленого, радісного крику. Інші судна, одно за одним, теж підхопили ці радісні крики.
Пара ще хвилин десять стояла над водою, зовсім ховаючи від очей третього марсіянина і весь берег. Весь час пароплав енерґійно працював своїми лопатями щораз далі відсуваючись од бойовища. Коли ж, нарешті, пара розвіялася, від берега поповзла хмара чорного диму, і не було ніякої змоги побачити, чи залишилося що від „Дитини Грому“. Не видно було й третього марсіянина. Але зате зовсім близько з'явилися з моря броненосці і, прямуючи до берега, хутко залишили пароплав далеко позаду.
Наше мале судно невпинно посувалося в море, вперед, і чорні обриси броненосців далі одсувалися від берега, що все ще був оповитий мармуровим запиналом туману, пари й чорного диму, що мішалися й оберталися в дивовижні візерунки. Флотилія втікачів помітно зменшувалася, ховаючись за північносхідній обрій. Між пароплавом і броненосцями плавало кілька човнів. Та раптом, трохи не доходячи до стіни мармурової пари, броненосці повернули на північ, далі знов повернули на південь; іхні обриси поволі розповзалися в туманних сутінках вечора. Берегова смуга поволі почала зникати в далині, поки зовсім не розтанула в хмарах, що громадилися химерними звійками проти заходу сонця.
Раптом із заходу почулися відгуки гарматної стрілянини і на тлі золотавої імли заходу сонця заворушилися чорні тіні. Всі кинулися до бортів пароплава, пильно вдивляючись у цю блискучу золоту заграву. Але нічого не могли ясно побачити, — над берегом знялися густі хмари диму й закрили собою червоне сонце. Пароплав посувався наперед. Всіх охопило чуття безмежної непевности.
