В кінці першої книги я ухилився від моїх власних пригод, щоб розповісти про пригоди мого брата. Підчас подій, описаних в останніх розділах, я залишився з вікарієм в одному порожньому будинкові в Галігорді, куди ми заховалися від чорного диму. З цього місця я й почну знову своє оповідання.
Весь вечір в неділю й увесь понеділок, — цей день паніки, — ми просиділи, зовсім одрізані від усього світу, мов на маленькому сонячному острові серед моря чорного диму. Нам нічого не лишалося робити в ці два тяжкі дні, крім одного — чекати в стані болючої бездіяльности.
Мою душу сповняли турботи про жінку. Я уявляв її в Ледергеді, — серед небезпеки, перелякана на смерть, вона, певно, вже оплакує мою смерть. Я ходив уздовж і впоперек кімнати й голосно стогнав від однії думки про те, як я був одрізаний від неї, від думки про все те, що могло трапитися з нею без мене. Мій стриєчний брат, правда, був, як я знав його, відважний для всяких несподіванок, але він належав до тих людей, у яких бракує вміння хутко орієнтуватися й попередити небезпеку. А в цьому випадкові якраз саме й потрібна була
