Та сердешний Оґілві, що бачив летючу зорю й був переконаний, що вона впала десь на громадському полі між Горселем, Отершовом та Вокінґом, устав рано з думкою її найти. Він справді хутко на світанку знайшов її, і то недалеко від піскових ям. Тверда маса набою вибуртувала величезних розмірів яму, шалено порозкидала по полю пісок і гравій; позасипала навколо в усіх напрямках яловець і понавалювала величезні купи землі, що їх видно було на півтори милі навкруги. На сході горіла трава, тонкий блакитний дим піднімався на рожевому небосхилі.
А сама Річ лежала, майже цілком зарившись у землю, серед розкиданих трісок від смереки, що її вона, падаючи, потрощила. Відкрита частина мала форму велетенського циліндра з твердою поверхнею, вкритою товстими накипілими шлаками рудавотемного кольору, що ховали від зору її форми. Вона мала коло тридцяти ярдів у поперечнику.
Оґілві наблизився до цеї маси й був несподівано вражений розміром і формою, бо метеорити бувають більш-менш цілком круглі; вона одначе була до того гаряча від льоту в повітрі, що до неї не можна було близько підходити. Невпинний шум, мов від руху, що йшов із середини циліндра, він з'ясовував нерівномірним охолодженням поверхні (бо в той момент і в голову не спадало, що циліндер той міг бути порожній).
Довго Оґілві стояв на краю тої ями, що її Річ вибуртувала собі в землі, дивуючись тій чудернацькій формі, вражений переважно її виглядом і кольором; навіть тоді він помітив в її падінні деякі ознаки навмисности.
Ранок був напрочуд лагідний, а сонце, освітлюючи сосни в напрямі Вейбріджу, щохвилини ставало тепліше. Він не пам'ятав, щоб чув якесь співання пташок того ранку; напевне, не було ніякого вітру — і єдині звуки були ті, що виходили з обпаленого циліндру.
