я вперше побачив марсіян, я зауважив, що вони силкувалися піднятись на цих руках, та, звичайно, не могли, бо при відмінних умовах тяжіння на Землі вага їхнього тіла збільшилася. Є підстави припускати, що на Марсі вони, мабуть, досить легко пересуваються цими руками.
Майже так само просто збудований й увесь їхній організм, — як це пізніше виявилося, після того коли зробили розтин їхніх трупів. Центральне місце займає мозок, від якого йдуть дуже грубі нерви до очей, до вуха й до органів дотику полапків. Вельми складну будову мають легені й серце з їхніми жилами. Що вони мають легені, — можна було сказати й без розтину тіла; важке дихання, — в наслідок більш стисненої атмосфери й більшого тяжіння на землі, — виявлялося у них через досить помітне корчійне тремтіння зовнішньої шкіри.
Оце й усі органи, що мають марсіяни. Як це не дивно, марсіяни не мають заплутаного харчотравного апарату, що складає головну частину нашого тіла. Марсіянин майже весь складається з одної голови, — він не має ні шлунк, ні кишок. Вони не їли, — отже, ще менше перетравлювали їжу. Замість їжі вони вживають свіжої крови, яку вони беруть з живої істоти і вкраплюють її в свої жили. Я сам бачив, як це вони робили, і скажу про це далі. Але, хоч би як мене читач уважав за хворого на нерви, я все ж таки не почуваю себе в стані докладно описувати те, на що я навіть не міг довго дивитися. Досить сказати, що кров здобувається з живої істоти, переважно з людини, переливається маленькою піпеткою просто в стравохід…
Одна думка про це без сумніву викликає в нас огиду. Та нам не слід було б забувати, що, певно, наші м'ясоїдні звички здалися б огидними якомунебудь трусикові, коли б він міг мислити.
Фізіологічні вигоди цих вкраплювань безперечні, коли згадаємо, як багато часу й енерґії витрачаємо ми на їжу та на харчоварні процеси. Людське тіло наполовину скла-
