уявлень, що могли б скластися в них. Малюнок був такий схожий на марсіянина, якого я бачив, як голяндська лялька на людину. На мою думку, памфлет був би куди ліпший без малюнків.
Спочатку, знов таки кажу, „машина-робітник“ на мене зробила вражіння не машини, а якоїсь істоти, подібної на краба, з блискучою шкірою на спині. Справді ж у машині сидів марсіянин, що своїми вельми чутливими полапками керував її працею, виконуючи ті функції, що їх виконує мозок у живого краба. І лише згодом я звернув увагу, що ця бурувата шкіра у краба подібна до шкіри тих химерних істот, які повзали навкруги ями, і мені стала цілком зрозуміла справжня суть цього робітника-автомата. І коли я зрозумів це, то всю свою увагу зосередив на тих інших істотах — на живих марсіянах. Я вже дещо про них знав і почуття огиди, що вони викликали спочатку, тепер уже не заважало мені спостерігати їх. А до того ще вони тут уже не могли мене бачити, а тому я тепер мав змогу уважно придивитися до них.
Тепер я добре їх роздивився. Це були найхимерніші істоти, яких тільки можна уявити собі. Величезне, — футів чотири в діяметрі, — круглясте тіло або, правдивіше голова і спереду обличчя, що не мало ніяких ознак ніздрів (марсіяни, певно, зовсім позбавлені нюху!). Але зате на ньому було двоє великих очей, а під очима — м'ясистий наросток, мов дзюбок у птахів. На потилиці цієї голови чи з іншого боку цього тіла, — не знаю вже, як і назвати, — була туго напнута барабанна болонка; як виявили пізніші анатомічні досліди, це було вухо, але воно було, мабуть, зовсім малопридатне в нашому більш стисненому повітрі. Навколо рота прип'ято шістнадцять тонких, гнучких, як лозина, полапків, об'єднаних у два жмути, по вісім у кожному. Згодом, відомий анатом професор Говз досить влучно назвав їх „руки“. Ще коли
