Я переночував у заїзді, що стоїть на верху Путнейського горбу. Вперше від часу моєї втечі до Ледергеду я спав на ліжку. Не буду розповідати, скільки зусиль я витратив, щоби вломитися в цей дім — і найприкріше те, що я марно витрачав сили, бо, як потім виявилося, парадні двері не були замкнуті. Не буду розповідати й про те, як я нишпорив по всіх кімнатах, шукаючи їжі, і, нарешті, кинувши навіть думку щонебудь найти, в одній кімнаті, що була, здається, призначена для наймички, я найшов обгризений щурами шматок хліба та два законсервовані ананаси. Тут раніш уже хтось пильно обшукав усі кутки й усе взято. В буфеті я потім найшов ще бісквіти й кілька штук сандвічів; сандвічів не можна було їсти, але бісквіти стали в великій пригоді; їх було багато і я не тільки наївся, але й узяв їх із собою на дорогу.
Я не світив лямпи, боячись, — ану хтось із марсіян надумає піти в цю частину Лондону шукати їжі! Я довго не лягав. Мене охопив страх і ввесь час я ходив від одного вікна до другого, визираючи, чи не видно часом денебудь цих страхіттів. Спав я мало. Коли я ліг у ліжко, то раптом помітив, що мої думки почали плинути зовсім нормально, чого не було після останньої суперечки моєї з вікарієм. З того часу в душі моїй хутко змінялися настрої і почуття, я приймав їх майже несвідомо, моя
