— Ну, так от, хто не хоче впійматися, мусить усяк час бути напоготові до боротьби. І я готуюся. Не забувайте, що не всі з нас будуть здібні жити по-звірячому, а воно до того дійде і це мусить статися. Ось чому я й стежив за вами непомітно. Я мав свої сумніви і вагався. Ви тонкий і стрункий поставою на вигляд. Бачите, я не знав, що це ви, і я не знав, що вам довгенько довелося посидіти під руїнами. А всі ті, що жили в цих дачах, і та міська різна дрібнота — конторники, писарчуки, що жили там таким робом, — ті нічого не варті. В їх нема сміливости, нема гордих мрій та бажань. А хто всього цього не має, той нещо інше, як втілена обережність і тхір. Ах, боже мій, на що здатна така людина? Вони тільки й звикли, щоб похапцем гнати на свою роботу, — я бачив сотні їх. Біжать з пакунком сніданку в руці; з усієї сили поспішають до свого дешевого потягу, охоплені ввесь час побоюванням, щоб не звільнили з посади через запізнення на роботу. Коли ж вони виконують свою роботу на посаді, то з переляку навіть не потурбуються її зрозуміти. Потім — знову додому і лякаючись, щоб не спізнилися на обід; а по обіді знову з ляку сидять ввесь час у хаті і далі сплять із жінками, що вони побралися з ними не тому, що потребували їх, але тому, що ті жінки мали більш-менш трохи грошенят, щоб краще забезпечити на майбутнє в житті мізерне своє існування. Застрахував своє життя й склав невеличкий капіталець — про всякий нещасний випадок.
А в неділю? — В неділю — нові побоювання і страх за життя на тім світі. Мов би пекло створене лише для трусиків! Марсіяни для таких добродіїв є велике придбання! Великі, чисто прибрані клітки, гарна їжа, дбайливе піклування, ні тобі праці, ані турбот. Ось побачите: побігають тиждень-другий по полях з порожнім шлунком і самі прийдуть, самі з великою охотою віддадуться в руки. Мине якийсь час — і вони цілком будуть задоволені
