Відціля більшу частину Путнея не було видно за кущами, але видно було річку, вкриту червоною травою, й долішню частину Лямбета, залляту водою й теж червону від червоної води. Інша червона рослина — повзучка — оповила геть чисто всі дерева навколо старого палацу, і між її рясними червоними пагінцями сумно визирали мертві сучки й зморщене листя. Поширення цих червоних рослин, як це тут яскраво видно було, залежало цілком від води. Навколо нашого будинку не було ні тієї ні іншої рослини; раїна, калина, дерево життя — яскраво зеленіли проти сонця. За Кенсингтоном видно хмари диму, а ще далі розстелявся сивий туман, в якому зникали горби, що йшли на північ.
Мій гармаш став розповідати про Лондон, про те, що там робилося в останні дні.
— Одного вечора минулого тижня, — говорив він, — якісь дурні намислили налагодити електрику. Реджентс-Стріт та Цирк мигтіли вогнями; натовпи п'яного народу тиснулися там — п'яні гультяї, нафарбовані жінки… Танцювали й кричали до самого ранку (мені розповідала про це одна людина, що там була). Коли ж розвиднилося, вони раптом побачили, що біля Лянґгама стоїть бойова машина й дивиться на них. Ніхто не знає, відколи вона там стояла. І ось вона підійшла до натовпу й спокійненько собі вихопила з сотню людей — з-поміж тих, що були надто п'яні або перелякані, тому й не могли втікати…
Цікава сторінка з цих часів — і ледве чи яка історія докладно змалює її!
Далі, за допомогою окремих питань я знову вернув його до його велетенських планів. Він дуже захопився ними. Він так красномовно говорив про можливість захопити бойову машину, що я знов наполовину повірив йому. Та тепер, коли я вже трохи зрозумів цю людину, мені було ясно, чому він так підкреслює, що треба робити
