кажучи вже про те, що мала була надія, щоби підкоп вийшов саме до риштака. Та й нащо було ото копати довгий тунель до головного риштака, коли далеко швидше можна б докопатися до одного з бокових каналів, що йшов недалеко хати? Крім того, мені здавалося, що оселю вибрано невдало, дуже далеко від риштака, отже тому доводиться даремно витрачати чимало енергії на працю.
Та не встиг я ще як слід обміркувати, цю справу, як мій гармаш раптом перестав копати й зиркнув на мене.
— Ми добре попрацювали, — промовив він і кинув заступ. — Давайте трохи відпочинемо. Час, на мою думку, зробити розвідку. Вилізьмо на дах.
Я був тієї думки, що треба провадити працю, і після деякого вагання він знову взявся за рискаль. Раптом у мене мигнула думка, — я перестав копати; він зробив те саме.
— Чого ви ходили по полю? — запитав я. — Адже у вас була праця!
— Я ходив подихати свіжим повітрям, — відповів він. — Я вже вертався, коли ми зустрілися. Вночі виходити безпечніше.
— А якже праця?
— Ну, хіба ж можна безугавно працювати, — сказав він.
Тепер я зрозумів, що він за людина. Він постояв, вагаючись і тримаючи заступ у руках, потім сказав:
— Як хочете, але розвідку треба неодмінно зробити, бо може вони несподівано підійшли близько. Тоді вони зможуть почути брязкіт заступів — і несподівано захоплять нас.
Мені не хотілося довше сперечатись. Ми вдвох вилізли на горище й відтіля, стоячи на драбині, зазирнули в віконце. Марсіян не було видно. Тоді ми наважилися вилізти на дах, хутко побігли по черепиці, й заховалися за парапетом.
