грати в „покер“, а потім сіли грати в шахи, і я три- його обіграв. Ми обоє так захопилися, що наважилися навіть, коли посутеніло, засвітити лямпу.
Після безмежного числа партій різних ігор ми повечеряли. Мій гармаш допив рештки шампанського. Весь час ми курили сиґари. Тепер він не здавався мені таким енерґійний реформатором, визвольником людськости, як здавався мені ранком. Як і раніш, настрій у нього був оптимістичний, але оптимізм його відгонив уже філософським спокоєм. Я пам'ятаю, що він говорив застольні промови, дуже одноманітні й не дуже доладні, і щоразу пив на моє здоров'я. Я взяв сиґару й вийшов на дах глянути на дивний зеленуватий світ над Гайґетськими горбами, про який він мені говорив.
Спочатку я втопив погляд у бік Лондона, вздовж Темзи. Північні горби огортала темрява; біля Кенсинґтону блискотіли червоним світом огні; інколи спалахувало полум'я червоно-жовтими язиками й знов поринало в темряву. Спершу я бачив невиразно, але раптом, глянувши ближче, я помітив якесь дивне, мов струмок, світло, — правдивіше — бліде, пурпуро-фіолетове сяйво, що тремтіло від подиху вітру. Першої хвилини я не міг зрозуміти, відкіля йде це фосфоричне світло, але потім догадався, що це — від червоної трави! І з цією думкою, яка вернула мене до жахливої дійсности, в свідомості моїй виплило розуміння справжніх взаємин речей і подій, те важке почуття від усього, що трапилося. Мої очі звелися від Землі до Марса, що блискотів червоною зіркою, а потім я довго й пильно дивився крізь темряву в напрямкові до Гамстеду й Гайґейту.
Я дуже довго простояв на даху, дивуючись химерному перетворенню, що трапилося зі мною. Хвилина за хвилиною я згадав усі мої переживання за цей день, від тієї хвилини минулої ночі, коли я так палко молився, аж до останньої нашої безглуздої гри в карти. Всі
