Це була депутація. Відбулася спішна нарада, і, зважаючи на те, що марсіяни, всупереч їхній огидній зовнішності, очевидно, були інтеліґентні створіння, постановили вислати до них депутацію з сигналами й тим показати, що ми — теж інтеліґентні.
Прапорець потроху наближався, гойдався вправо та вліво й тріпотів. Було дуже далеко, щоб розпізнати когонебудь, але після я довідався, що Оґілві, Стент і Гендерсон також брали участь у тій спробі зав'язати зносини. Ця маленька купка, поступаючи наперед, втягнула в середину лінію майже замкненого тепер кола людей, і кільканадцять невиразних чорних постатей ішли за натовпом на деякій віддалі.
Раптом спалахнула смуга вогню, і світлозелений дим пішов з ями трьома окремими звоями, що один за одним полинули просто вгору в спокійному повітрі.
Цей дим або, краще сказати, полум'я — було надзвичайної яскравости; глибоке блакитне небо над нами й імлиста просторінь засадженого чорними соснами рудуватого поля, в напрямі Чертсі, здавалося, темнішало щоразу, як ці звої вилітали з ями; ставало ще темніше, коли вони зникали. В той самий час ясно почулося слабе шипіння.
На тім боці ями товпився з білим прапорцем на чолі маленький гурток чорних вертикальних постатей на чорній землі, що наче, побачивши ці дива, прикипіли на місці. Разом з тим, як зелений дим знімався, їхні обличчя освітлювалися блідозеленим сяйвом і знову меркнули, коли дим розвіювався.
Потім поволі шипіння перейшло в гудіння, — в довге, голосне й дике завивання. Тихо підвелася з ями горбата постать; здавалося, від неї й виходило хвилястими снопами світло.
Тої ж хвилини пасма справжнього полум'я, мов вибухи вогню, майнули в повітрі і врізалися в розпорошений гурток людей. Здавалося, незрима стріла вдарялася об них
