знайти Землю без живих істот, — у всякому разі не сподівалися зустрінути розумних тварин. Але коли вже на те пішло, то один набій у яму повбиває їх усіх.
Надзвичайне хвилювання від усього пережитого мною, безперечно, дуже загострило в мені силу сприймання.
Я ще й тепер з надзвичайною яскравістю пригадую той наш обід. Любе, стурбоване лице моєї жінки, що дивиться на мене з-під рожевої тіні лямпи, білий настільник і срібний та шкляний посуд, — бо в ті часи навіть філософи-письменники мали багато розкішних дурничок, — червоно-пурпурове вино в моїй чарці, — все як на фотографії відбилося в моїй памяті. В кінці столу сидів я сам, гризучи горіхи та попихкуючи папіроскою, жаліючи необережного Оґілві та осуджуючи короткозору боязкість марсіян.
Якийнебудь „додо“ на о. св. Маврикія, мабуть, точнісінько так само, сидячи в своєму кублі, обмірковував прибуття туди корабля, повного безжалісних моряків, що шукали м'яса. „Завтра ми задзьобаємо їх на смерть, моя голубко“.
Я не знав тоді, що це був мій останній культурний обід, що я його їв перед приходом багатьох надзвичайних і страшних днів.
