Але, що було для мене найдивовижніше з усіх дивних і чудернацьких явищ, що скоїлися тої п'ятниці, так це лагідна примиренність буденних звичок нашого соціяльного ладу з першими початками низки подій, що мали незабаром перевернути догори ногами геть чисто ввесь той самий соціяльний лад. Коли б у ніч на суботу ви взяли циркуль і провели навколо піскових ям під Вокінґом круг радіюсом п'ять миль, то я не знаю, чи знайшли б ви хоч одну людську істоту поза цим кругом, — за винятком може родичів Стента, двох-трьох самокатників та кількох лондонців, що лежали мертві на полі, — яка була б хоч трохи схвильована або чиї звички були б порушені гістьмі з Марса! Багацько людей, звичайно, чули про циліндер, говорили про нього в час відпочинку, але це все не справило навіть такого вражіння, що справив би наш ультиматум Німеччині.
Телеграми небораки Гендерсона, де він описував повільне відкручування марсіянського набою, в Лондоні прийняли за газетну качку і редактор вечірньої газети телеграфом запитав Гендерсона потвердити те повідомлення. Але відповіді не було — Гендерсон був убитий — і редакція рішила не друкувати спеціяльного видання.
Навіть у межах того круга на п'ять миль більшість людей становилася до подій байдужно. Я вже описував, як жінки й чоловіки ставилися до цього, коли я розмовляв з ними.
