юрба не зменшувалася. Одна або дві сміливих людини (це вияснилося згодом) зникли в пітьмі й поповзли ближче до марсіян; та вони ніколи вже не вернулися назад, бо час-від-часу світлове проміння, мов прожектор військового корабля, перебігав по полю, — і тепловий промінь, готовий кожної хвилини з'явитися слідом. А поза тим уся велика площа вигону дихала мовчанням і порожнечею, обгорілі тіла валялися там під тихими зорями всю ніч і весь другий день. Багато людей чуло гуркіт від стукання молотів у ямі.
Такий стан був у ніч на суботу. В самому осередку подій, у шкірі нашої старенької плянети Землі, стирчав, мов отруєна стріла, цей циліндер. Але отрута ще ледве давалася взнаки.
Навколо простягся клаптик мовчазного Горсельського поля, що димилося ще в деяких місцях; на ньому де-не-де валялися скрючені темні людські тіла, що ледве відрізнялися від чорного ґрунту. Тут і там горів кущик або дерево. Далі простягалася смуга, де ще були живі люди й де панували неспокій і хвилювання, а ще далі була та царина, куди пожежа покищо не досягала. Щодо решти світу, то там потік життя плинув так саме, як він плинув споконвіку. Лихоманка війни, що от-от припинить біг крови в жилах, обмертвить нерви, попсує мізки, лагодилася запанувати.
На протязі всієї ночі марсіяни стукотіли молотками, — безсонні, невтомні, вони пильно працювали, готуючи машини, бо безнастанні клуби зеленобілого диму вихорем здіймалися вгору, до засіяного зорями неба.
Коло одинадцятої години через Горсель пройшла сотня салдатів і оточила частину поля кордоном. Пізніше вступила друга сотня і зайняла коло Кобгема північну частину поля. Кілька офіцерів з Інкерманських казарм уже вранці побували на місці подій і один з них, майор Еден, зник безвісти. Полковник полку відвідав околиці вночі, жваво
