несподіваного вдару. Вона страшно крикнула, і, скакнувши вбік, метнулася вперед; я не встиг зібратися з думками, щоб сказати їй щонебудь.
Якраз у цьому місці буря бушувала з такою силою, що йти під гору було майже понад мої сили. Я підійшов аж до самого дротяного паркану, що був ліворуч від мене, і, тримаючись за нього та хапаючись за палі, почав поволі сходити на гору.
Вже на самому вершку гори я спіткнувся обі щось м'яке й при світлі блискавиці побачив у себе під ногами якусь купу широкої чорної одіжі й пару чобіт. Але я не встиг ще роздивитися, в якому стані лежала людина, як знову стало темно. Я стояв над нею, чекаючи нової блискавиці. Коли знову освітилося, я побачив людину, одягнену, хоча й дешево, але не погано. Зігнувшись і підобгавши під себе голову, людина ця лежала під дротяним парканом — мов би якась сила шпурнула її туди.
Переборовши огиду до мертвого тіла, як завше буває в тих, хто ніколи не дотикався до трупу, я нахилився й обернув мерця так, щоб прислухатись, чи б'ється серце. Людина була мертва. Певно їй зламано карк. Блискавиця майнула втретє й лице мерця кинулося мені в вічі. Я підскочив, мов обшпарений. Це був хазяїн готелю Spotted Dog, що в нього я взяв коня.
Обережно переступивши через нього, я пішов вище під гору.
Я пішов повз поліцію й Військовий Коледж просто до свого дому.
На схилах горба вже нічого не горіло, хоча на вигоні все ще миготіли червоні відблиски, а темно-червоний хвилястий дим схоплювався вгору назустріч вогкому градові.
Оскільки я міг бачити при світлі грози, будинки навколо здебільша були непошкоджені. Лише на дорозі коло Військового Коледжу лежала чорна купа руїн.
