Я вже сказав, що мої душевні хвилювання відзначаються властивістю скоро вчухати від самовиснаження. Через деякий час я відчув, що змерз, і побачив на килимі навкруги себе цілі калюжі води, що натекла з мене. Я встав майже машинально, ввійшов до їдальні, випив трохи віскі, а потім пішов змінити одежу.
Зробивши це, я зійшов нагору, до своєї робочої кімнати, але для чого я пішов туди, я й сам не знаю. З вікон цієї кімнати було видно ліс і залізницю, що йшла на Горсельський вигін. Поспішаючи скоріше виїхати, ми забули зачинити вікно. В коридорі було темно, а в порівнянні з картиною, видною з вікна, ця частина кімнати здавалася зовсім непроникливо темна. Мимоволі я зупинився в дверях.
Буря ущухла. Башти Східнього Коледжу й соснові дерева навколо зникли без сліду, а в далечині було видко поле з пісковими ямами, над якими яскраво миготіла червона заграва. Поперек світла виднілися велетенські, чудернацькі й дивовижні, чорні постаті, що заклопотано снували сюди й туди.
Вся місцевість в тому напрямі, здавалося, була в огні: по широких схилах горбів снували маленькі язики полум'я і, гойдаючись та звиваючись під поривами бурі, кидали на хмари в височінь червоні відблиски. Пожежа все зростала, охоплюючи нові місця; інколи вікно закривали
