Коли зовсім розвиднилося, ми одійшли від вікна, звідки ми стежили за марсіянами, і потихеньку зійшли вниз.
Гармаш згодився зо мною, що лишатися в хаті не можна. Він сказав, що мав на думці простувати до Лондону й там прилучитися до своєї гарматної частини, дванадцятої кінної батареї. Мій план був — одразу вернутися до Ледергеду, бо могутність марсіян так надзвичайно мене вразила, що я порішив забрати свою жінку до Ньюгавена, а звідти негайно тікати геть зовсім з цього краю. Бо я вже досить ясно зрозумів, що всі околиці біля Лондону мусіли стати за місце жахного бойовища раніш, ніж винищиться ці створіння.
Правда, між нами й Ледергедом лежав третій циліндер із своїми велетнями-вартовими. Коли б я був сам, то, певно, пішов би навпростець. Але гармаш мене переконав: „Це не ласка для порядочної жінки — зробити її вдовою“, сказав він; і кінець-кінцем я згодився йти разом із ним під захистом лісу в напрямі на північ до самого Стріт-Кобгему; тільки там ми мали розлучитись. Звідти я мав зробити великий гак через Іпсам, а потім дістатися до Ледергеду.
Я був би подався в дорогу відразу, та мій товариш був на дійсній службі і знав трохи більше за мене, що треба робити в таких обставинах. Він настояв на тому, щоб я знайшов порожню пляшку й налив у неї віскі; потім ми
