в порівнанні з розумами вимерлих звірят, — інтелекти великі, холоднокровні й несимпатичні, що дивилися на цю Землю заздрими очима, повільно й певно накреслюючи свої пляни проти нас. І ось на початку двадцятого століття прийшло велике витверезіння.
Я майже не потребую нагадувати читачам, що плянета Марс обертається навколо сонця на віддаленні 140 мільйонів миль, а кількість світла й тепла, що вона одержує від сонця, ледве досягає половини того, що одержує наша Земля. Коли різні туманні гіпотези мають в собі якусь частину правди, то Марс мусить бути далеко старший за нашу Землю; а життя на його поверхні мало розпочатися куди раніше, ніж застигла наша Земля. Те, що Марс ледве складає одну сьому частину обсягу Землі, мусило прискорити охолодження до тої температури, при якій могло б розпочатися життя. Він має повітря, воду і все, що потрібно для життя тварин.
Проте, до того людина бундючна й так засліплена своєю пихою, що ні один письменник, аж до самого кінця дев'ятнадцятого століття, не висловив найменшої здогадки про те, що розумове життя могло все таки там уже розвинутися — геть понад рівень розумового життя нашої Землі. Так само не розуміли ми й того, що раз Марс є старший за нашу Землю й має ледве четверту частину нашої поверхні й перебуває на дальшій відстані від сонця, — то з цього мусило б випливати, що він є не тільки більше віддалений від початку життя, але й мусить бути ближчий до його кінця.
Світове охолодження, що колись має охопити й нашу плянету, вже дуже далося взнаки нашому сусідові. Фізичні умови його буття здебільшого й досі для нас є таємниця. Але ми знаємо, що навіть в його екваторіяльній смузі температура о півдні ледве наближається до температури нашої найхолоднішої зими. Його повітря більш розріджене, ніж наше, його океани зсунулися до
