Бо тільки церкви черево одно
Перетравить неправедне майно.
Фавст: Це в них така вже звичка взагалі;
Це можуть і жиди і королі.
Мефістофель: Перстені, ланцюшки той піп
Без церемонії загріб,
Забрав — спасибі не сказав,
Якби горішків жмінку взяв.
Приобіцяв їм скарби неземні,
А ті стоять і тішаться, дурні.
Фавст: А Ґретхен?
Мефістофель: Щож, сумна сидить,
Не знає, що його робить, —
Той скарб їй дуже в голову заліз,
Ще більше той, хто скарб приніс.
Фавст: Нещасна! жаль мені її!
А ти придбай ще другий скарб мені!
Бо той нічого був не варт.
Мефістофель: Для вас, мій панцю, все те жарт!...
Фавст: Зроби, як я тобі звелів!
Та тиб сусідку ще підвів! —
Будь чорт як чорт, — не розмазня, —
І скарб новий придбай ще цього дня!
Мефістофель: Так, паноньку, я все зроблю в покорі!
Закоханий — цеж гірше ніж дурний;
Такий віддасть і місяць, сонце й зорі
На радощі коханочці своїй! (виходить.)
