Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/102

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 89 —

І скриньку й речі в ній нові.
Такі вже гарні, певне-золоті.
Дорожче ніж тамті:
 Марта: Ти матері не говори про це,
А то ще знов на сповідь понесе.
 Маргарета: Погляньте тільки, що це за краса!
 Марта (прибірає її): Тобі післали щастя небеса.
 Маргарета (з жалем): Та щож, це щастя не для мене.
Яж ні на вулицю ні в церкву в цім не піду.
 Марта: А ти частіше забігай до мене,
Тут можеш любуватись до обіду;
Хоч перед дзеркалом пройдешся кілька раз,
І це вже буде втіха за-для нас.
А потім при якійсь нагоді — прийдуть свята —
То можна дещо й людям показати:
То ланцюшок, то перли, потім брошки;
Матуся й не спостереже, а врешті збрешем трошки.
 Маргарета: Хто міг би принести ці скриньці дві?
Тут вже щось є, здається так мені. (Стук в двері.)
Ах, лишенько, то може мама там?
 Марта (виглянувши крізь заслонку): То незнайомий пан!
Будь ласка! (одчиняє двері).

Мефістофель входить.

 Мефістофель: Я прошу, панства, вибачте мені,
Що сміливо до вас захожу.

(Відступається з пошаною перед Маргаретою.)

А пані Марта Швердтляйн тут, чи ні?
 Марта: Це я! Чим панови служити можу?
 Мефістофель (тихцем до неї): я познайомився і цього вже
доволі,
Та зараз тут вельможна гостя в вас;
Даруйте вже моїй сваволі,
Я пополудні буду тут ще раз.
 Марта (голосно): Подумай лиш, моя кохана!
Цей пан гадав, що ти бо й справді панна.
 Маргарета: Ах, Боже! Як ласкаві пан! Таж я
Простенька дівчина, ще й бідна;
А ця оздоба не моя.
 Мефістофель: Та ви й без тих прикрас до панночки

подібна.


Ваш стан! а погляд аж пече!
Як радий я, що зостаюся ще!
 Марта: Якіж ви вісти принести мені?
 Мефістофель: Я був би радий, як би не сумні.