Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 101 —

Не нелюд, що без ціли тай пуття,
Мов водоспад шалений, непритомний,
Летить в безодню дикого чуття?
А з боку десь вона, невинна мов дитинка,
В хатинці на прогалині малій.
І праця вся її, а з нею й та хатинка
Маленьким світом стала їй.
А я, проклятий Богом, ще не мав
Доволі того, що розрушив скелі? —
Веселий спокій в неї я відняв,
І скаламутив мир її оселі!
Ти ще й цієї жертви хочеш, підземелля!
О, чорте! поможи страшний цей час минути!
Що має статися, хай буде цього дня!
Хай весь її тягар впаде мені на груди
І враз зі мною згине і вона!
 Мефістофель: Як знов палає, знов кипить!
Та йдиж, потіш її, дурний!
Як лиш така головонька не знає, що робить,
То зараз і кінець на думці їй.
Хай той живе, хто твердо ще стоїть!
А зрештою, чортисько ти порядний,
Ніщо мене так дуже не млоїть,'
Як чорт в одчаї безпорадний.


КІМНАТА ҐРЕТХЕН.
Ґретхен сама в кімнаті за кужіллю.

На серці тягар, ‘
Мій спокій зник;
Його вже не знайду
Ніяк, во вік.
 Без милого я
 Що-дня сумна,
 І вся земля
 Мені труна.
В моїй голові
Страшні думки,
І рветься серце
На шматки.
 На серці тягар.
 Мій спокій зник;
 Його вже не знайду
 Ніде, во-вік.