Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 103 —

Солодких розмов
Чи ще дождусь?.
Чи поцілуюсь,
Та обнімусь?
 На серці тягар,
 Мій спокій зник;
 Його вже не знайду
 Ніде, во-вік.
За ним так тужить
Душа моя,
Його обняти
Так прагну я.
 Зацілувалаб
 Огнем палким
 І в поцілунках
 Померла з ним.


САД МАРТИ.

 Маргарета: Дай слово, Гайнріх!
 Фавст: Все, що можу!
 Маргарета: Скажи, яка реліґія твоя?
Ти добрий, так, це знаю я, -
Та, певне, ти вже кинув віру Божу? -
 Фавст: Навіщо це, дитинко? Тиж моя любов,
За тебе яб віддав і тіло й кров;
Я в тебе не беру ні церкви ані неба.
 Маргарета: Не гарно це, бо вірувати треба.
 Фавст: Треба?
 Маргарета: Ах, як би я могла знайти для тебе слів!
Ти не шануєш і святих дарів?
 Фавст: Шаную їх.
 Маргарета: Але їх не приймаєш.
До сповіди ходить бажання ти не маєш...
А віруєш ти в Бога?
 Фавст: Кохання, хто би міг сказати,
Я вірую в Бога?
Ти можеш мудрих чи попів спитати,
Їх відповідь на запити твої
Здається глум, а більш нічого.
 Маргареда: То ти не віруєш, ні?
 Фавст: Красо моя, дай висказать мені!
Хтоб міг його назвати
І хто би міг признати:
Я вірую в Його?