Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/117

— 104 —

Що відчують груди,
Як хто твердити буде,
Що він не вірує в Бога?
Він Вседержитель
І Всехранитель;
Чи не хранить і не тримає Він
Тебе, мене, себе самого?
Бо чи не вічне небо в горі?
Чи не під нами ця земля?
І чи не сяють нам одвічні зорі,
Веселі і тремтючі, без числа?
Чи не дивлюсь тобі я ніжно в очі?
Моє кохання, що огнем пече,
До твого серця не шепоче?
Чи вічні таємниці хтось не тче
Навколо тебе, хоч не бачать очі?
Сповни великим почуванням груди,
І як тобі здаватись щастя буде,
То називай його, як хочеш, —
Чи Бог, чи щастя, чи любов, кохання,
Бо певного названня
Нема! Все тільки почування;
Імя — порожній звук і дим,
Що сяйво, неба заслоняє всім.
 Маргарета: Не все гаразд і гарно, бо колись
Нам пан-отець росказував те саме,
Та тільки трошки иншими словами.
 Фавст: Таж так говорить скрізь
Всяке серце, що під сонцем бється,
Своєю мовою про правди ці одні.
Чомуж би власними словами не сказать мені?
 Маргарета: Послухаєш, все правдою здається, —
А справді ні, я бачу вже й сама:
Що в тебе христіянського нема,
 Фавст: Дитинко!
 Маргарета: Жаль мені до сліз,
Бо бачу, в тебе злі товариші.
 Фавст: Які?
 Маргарета: Той, що з тобою ходить скрізь,
Мені ненависний до глибини душі.
За все життя мене ніколи
Ніякі речі в серце не кололи
Так дуже, як товариш той.
Фавст: Кохана лялечко, не бійся ти його!