Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 105 —

 Маргарета: Його присутність так бентежить кров мою.
Хоч зрештою я всіх людей люблю.
Наскільки прагну я тебе побачить, друже,
Так перед ним чогось жахаюсь дуже.
Він баламуть, як мало де таких.
Хай Бог простить, коли сказала гріх!
 Фавст: Але й такі повинні животіти!
 Маргарета: 3 таким не жилаб я ні за що в світі!
Як тільки він покажеться з дверий, —
Такий глумливий, злобний, злий
Здається він в ту мить!
Як, видко, тут його ніщо не вдовільннть;
Написано і на обличчу в його.
Що він не може тут любить нікого.
Мені приємно так в твоїх руках,
Так гарно й вільно, — тільки — ах!
При нім так важко на душі моїй.
 Фавст: О, віщий янголе ти мій!
 Маргарета: Це душу так пригнічує мою;
От, як би він мав зараз появитись, —
Здається, що й тебе вже не люблю.
Як він тут є, не можу я молитись,
І в серці холод, ніби ртуть.
Так Гайнріх, і тобі мабуть.
 Фавст: Це в тебе антіпатія!
 Маргарета: Я мушу йти.
 Фавст: Ах, чи не можу я
Хоч би годинку бути в двох з тобою,
Так — серце з серцем і душа з душою?
 Маргарета: О, як би спала я сама!
Я на-ніч би й дверий не зачиняла.
Та дуже чуло мама спить моя,
Колиб вона, обох застала,
То я би згинула в ту мить!
 Фавст: Про смерть, мій янголе, нема що говорить!
Ось фляшечка; три краплі тільки треба
Ввілляти з неї мамі в шклянку,
То міцно спатиме до ранку.
 Маргарета: Чогоб я не зробила ще для тебе?
Здоровлю це її ні крихти не завадить?
 Фавст: Чиж міг би я тебе на це порадить?
 Маргарета: Не знаю, через віщо я твоя, —
Коханий мій! я вся тобі віддалась;
Для тебе стільки вже зробила я,
Що більше вже й нічого не зосталось. (Виходить.)