Коло дверий,
Де милий твій,
Катрусе на світанку!
Не стій, не жди!
Дівчатком ти
Ввійдеш туди,
А вийдеш як коханка.
Не вірте їм,
Бо як по всім
Покине він,
«Добраніч» тільки скаже.
На все свій час,
А в нічку зась,
Аж доки вас
Валєнтін (виходить): Кого принаджуєш ти тут?
Ти щуролове, клятий хорте!
Бандурі перш за все капут!
А потім і співак до чорта! (Вибиває ґітару Мефістофелеві з рук.)
Мефістофель: Ґітара зломлена! Не жаль мені за нею!
Валєнтін: І з головою буде так твоєю!
Мефістофель (Фавстові): Ну, пане доктор, та жвавіш!.
До мене щільно, як навчаю.
Шаблюку з піхви! Сміливіш!
Рубайте тільки! Відбиваю.
Валєнтін: То відбивай!
Мефістофель: Чомуж би ні?
Валєнтін: І цей!
Мефістофель: Здається тут мені,
Що бється чорт! Це що? Рука вже вяне.
Мефістофель (до Фавста): Коли!
Валєнтін (паде): Ах!
Мефістофель: Тут ягнятко смирне стане.
Тепер мерщій! втікаймо звідсіля
Заздалегідь, бо зараз буде крик.
Хоч, правда, вся поліція моя,
Але ДО самосуду я ще не привик. (Відходить з Фавстом.)
Марта (в вікні): Сюди! Сюди!
Ґретхен (в вікні): Ліхтар сюди!
Марта (як перше): Тут билися, рубались і кляли!
Народ: Убитий тут один!
Марта (вбігає): Убийці де? невже втікли?
Ґретхен (входить): Хто тут лежить?
Народ: Твоєї неньки син.
Ґретхен: Ох, Боже! Що мені робить!
