Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 110 —

Глумитись буде, як побідник.
Сидиш, мов винен, кожде слово
Хоч не до тебе, випадково,
І серце коле, та болить.
І хоч погрожуй кулаками,
Та не назвеш їх брехунами.
 Та хто там ходить, гомонить?
Здається, два сюди ідуть.
Як він, то попадеться тут.
В цю мить зроблю йому капут!

Фавст і Мефістофель.

 Фавст: Поглянь, як там з церковного вікна
Маленьке світло лямпочки мигоче,
Одно однісіньке в тумані ночі,
А скрізь навколо його тьма.
І в мене на душі так само.
 Мефістофель: Ну, а мені на серці не погано.
Я мов та кітка на даху,
Що то крадеться без страху
Між димниками. Щож робить, —
Злодійська жилочка, чи ще щось там свербить.
Мене сьогодні вже проймає
Вальпургія чарівна ніч.
Що після завтра наступає, —
Вже знаєш тут, чого не стулиш віч.
 Фавст: Тимчасом скарб той витягни з землі,
Що онде жевріє в імлі!
 Мефістофель: Та не журись! небавом ти
Той скарб коштовний будеш мати.
Недавно сам я зазирнув туди.
Там чисті золоті дукати.
 Фавст: Обручки, бранзолєтки там нема,
На подарунчик дівчині коханій?
 Мефістофель: Я бачив: єсть там річ одна —
Мов на шнурочок перли нанизані.
 Фавст: Так це гаразд! Ніяково мені
Отак з нічим відвідувать її.
 Мефістофель: Та всеж таки не треба забувати,
Що можна деколи щось і даремно мати.
В цю мить, як повно зір у вишині ясній,
Мистецтво дійсне я вам дам почути:
Моральну пісню заспіваю їй.
Щоб тим певніш на гріх її зіпхнути.

(Співає і приграває на гітарі.)