Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 109 —

 Де стану, де погляну,
Я вяну, вяну, вяну,
І в грудях жаль важкий.
Я вічно сльози трачу,
Я плачу, плачу, плачу,
Не сходить сум гіркий.
 Черіпя під віконцем
Вмивали слізоньки,
Як рано до-схід сонця
Я рвала ці квітки.
 В ту мить, коли в коморі
Засяло світло дня,
В німім, бездоннім горі
Сижу на ліжку я.
 Врятуй від смерти і ганьби!
На мене,
Скорботня нене,
Поглянь в час горя і журби!


НІЧ.
Вулиця перед домом Ґретхен.
Валєнтін, брат Ґретхен у військовім одінні.

 Валєнтін: Сидиш, бувало, за столом,
Твоя кумпанія кругом
При повній чарочці сидить,
Своїх дівчат хвалить, кричить,
І заливає їх вином,
То знову меле язиком.
А я ні словом не подам,
Спокійно кручу тільки ус,
Та гладжу бороду, а там
Наллю вина та засміюсь
І скажу: Кождпй за свою!
Але чи є де в цім краю
Подібна Ґретельхен моїй.
Щоб хоч води подала їй?
Стук! стук! чок, чок! з усіх сторін,
Одні кричать це правду він!
Вона окраса всіх дівчат!
І хвалуни вже всі мовчать.
А зараз — хоч волосся вирви,
Дерись на стіни, скокни в прірви! —
Бо перший злодій і негідник