Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/148

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 135 —

А дальше ні на крок! —
О, Гайнріх! Ти вже йдеш? Коли б і я могла!
 Фавст: Тиж можеш! Двері не зачинені! Не стій!
 Маргарета: Не смію я. Для мене вже нема надій
Втікати ж — не поможе! Підстережуть мене!
Як страшно жебрати, прохати,
Та ще й сумління чистого не мати!
Так гірко йти поміж чужії люди.
А всеж таки від них я не втічу нікуди.
 Фавст: Я буду при тобі!
 Маргарета: Мерщій! Мерщій!

Верни життя дитинці твоїй!

Геть! Понад ручай,
Через кладочку,
На стежечку,
А далі в гай;
Під містком пошукай.
В ставі!
Лови, лови її!
Вона ще дише!
Жива! Дивись!

Рятуй! рятуй!

 Фавст: Та схаменись!
Ще тільки крок і ти на волі!
 Маргарета: О, як би ми вже були в полі!
Там на камені ненька моя —
Щось волосся мені піднімає!
Там на камені ненька моя
Головою хитає.
О, ні, — не хитає, — важка голова;
Заснула на довго, — не встане вона.
Заснула, щоб ми набувались...
Був гарний час, як ми кохались!
 Фавст: Коли слова й благання вже не в силі,
То я тебе звідсіль насилу витягну.
 Маргарета: Мій милий!
Лиши мене! насильства не знесу.
Чого ти тягнеш зо всієї сили?
Чиж не годила я тобі до певного часу?
 Фавст: Вже день! світає! Люба, люба!
 Маргарета: День, хутко день! останній на землі!
А він мав бути днем мого шлюбу.
Нікому не кажи, що з Ґретхен був, ой ні!
Бо скажеш, — горенько мені!
Горе віночку!
Квітоньки росплелись!