Ми ще побачимось колись,
Та тільки не в таночку.
Юрба велика, кричить, гуде. —
На вулиці, на площі люде,
І місця їм не буде.
Ударив дзвін, паличка паде.
Як цупко схопили, стиснули,
До колоди мене потягнули!
Блиснула сокира, зжахнулись навколо,
І в серці нараз похололо.
А цілий світ — мов гріб німий.
Фавст: О, горе! нащо я родився! нащо?
Мефістофель (показується на дворі):
Скорійше! бо як ні, то ви пропащі!
Безмислі вагання, ридання, зітхання!
Вже встала зірка порання,
Коням страшно і душно стає!
Маргарета: Це хто зпід долівки встає?
Жени його! це він, це він!
Чого він тут, на місці святім?
Він хоче мене!
Фавст: Ти жити будеш!
Маргарета: О, Боже! ти один розсудиш!
Мефістофель (до Фавста): Ходи! бо з нею ще пропадеш ти.
Маргарета: Твоя я, Господа! спаси! прости!
Ви янголи святі з його престола
Станьте доокола!
Гайнріх! який страшний для мене ти!
Мефістофель: Вона пропаща!
Голос (з гори): Спасенна!
Мефістофель (до Фавста): Сюди! за мною! (Зникає з Фавстом.)
Голос(з середини завміраючи): Гайнріх! Гайнріх!
