Ви знову близько, постаті похилі.
Що вже давно ввижалися в ві-сні!
Чи задержу я вас хоч цеї хвилі?
Чи вже тих мрій не хочеться мені?
Та ви вже тут! — Тож встаньте в повній силі.
Як і зродились в темряві й імлі!
Хай груди знов як замолоду бються
Від чарів тих, що з вами враз несуться.
Ви принесли картини днів роскішних,
І скільки тіней встало з забуття!
Немов з казок пригаданих, колишніх,
Встає кохання першого чуття.
І знову біль і скарги слів невтишних,
І все життя, що бігло без пуття, —
І друзі ті, що щастя не зазнали,
І ще раніш од мене повмірали.
Не вчути їм пісень моїх майбутніх,
Котрим колись бренів мій перший спів.
Розбивсь гурток тих друзів незабутніх,
