Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/33

— 20 —

І з кождим днем сплітаються події:
Признання, ревність, сни, надії,
То щастя мить, то біль сердечних ран.
Огляньтеся, — вже маєте роман.
От, і дамо ми драму їм на славу;
Сягайте тільки глибше в вир життя.
Ми всі живем, хоч дехто й без чуття.
Де схопите, там буде їм цікаво.
І хоч в картинах ясного нема.
Багато хиб, крихітка правди. —
А всеж найкращий трунок дав ти,
Що всіх людей до неба підійма.
А там збереться молодь, мов ті квіти,
Послухать «одкриття» і вам на славу
Так ссатиме ваш твір, як мамку діти;
Лиш дайте їм мелянхолійну страву!
Одних захопить те, а других знов оце,
Всі бачать тільки те, що їх за серце ссе.
Вони готові тут і плакати й сміятись,
Бо їх ще тішить блеск, дивує їх порив;
Хто виріс, той не може дивуватись,
А хто росте, той любить час вихрів.
 Поет: Верни той час, що десь подівся,
 Коли я й сам ще тільки цвів.
 Коли з грудей моїх родився
 Безперестанку свіжий спів.
 Коли мій світ ще був в тумані.
 Я бачив чудо на бруньках.
 Коли зривав ще на полях
 Ті пишні квітоньки весняні.
 Як я без всього був багатий.
 Втішавсь маною, рвавсь до правди.
 Верни пориви ті чудові
 І щастя першого огню,
 Той жар ненависті й любови.
 Верни всю молодість мою!
 Комік: Вам молодість потрібна лиш тоді,
Як треба воювати з ворогами,
Або кили дівчата молоді
Біжать самі за вашими ногами.
Коли чекаєте побідного вінку,
Як що лиш до мети високої добігли,
Або коли по дикому танку
На цілу ніч за стіл засіли.
А щоб ті струни натягнуть,
Для цього сица непотрібна,