Що про мистецтво знають по ґазеті,
І йдуть без настрою немов на маскаради;
Цікавість тільки гнала їх до нас,
А дами — виставлять свої наряди
І грать безплатно з нами враз.
А вам щось иньше в вашім небі сниться?
Ви тішитесь, що стільки їх сидить?
Та ви до них гарненько придивіться:
Один глузує, другий спить.
Той підчас драми думає про карти,
А цей про буйну ніч при дівці молодій.
Скажіть, дурні, чи задля цього варто
Надокучать небесній музі тій?
Хоч що їм дай, а все перешумить,
Їх апетиту не обмежить.
Старайся лиш людей бентежить,
Їм дуже важко догодить.
Та щож це з вами? Біль чи ласка з неба?
Поет: Іди! шукай собі десь иньшого раба!
Щоби поет святі свої права,
Той дар, що з неба в грудях він леліє,
Промарнував злочинно задля тебе?
Чим він серцями володіє?
Що покоряє всі стихії?
Чи не гармонія, що проситься з грудей?
Що світ скорила і серця людей?
Коли природа дика та стихійна
Пряде байдужно ниточку життя,
А всіх творінь юрба негармонійна
З нескладним криком блудить без пуття,
То хто в пісні слова оті складає,
Щоби ритмічно билися вони?
Хто одиничні звуки в хор сплітає,
Щоби лились акордами з струни?
Хто вкаже бурю пристрастів кипучих
І захід сонця на блідім чолі?
Хто сипле пелюстки квіток пахучих,
Де ходять любки ніженьки малі?
І хто листки дрібні щодня складає
Заслуженим для чесного вінця?
Хто стереже Олімп? богів єднає?
То міць людини, що в словах співця!
Комік: Тож користайте з сил коштовних,
І так ловіть догідну мить.
Як в час кохання для пригод любовних.
Маленька зустріч, серце защемить,
