Розвіється по світові широкім,
І проковтне єдина мить пуста
А дещо лиш міцніє з кождим роком
І в досконалу постать вироста.
Те, що блищить, родилось на хвилини.
А справжній хист в майбутнім не загине.
Комік: Вже хоч би я не чув про ту майбутність!
Хай я говорю про майбутню людність,
То хто сучасним дасть свій жарт?
А їм той жарт потрібний до могили
Такий як я, жартунчик милий.
Гадаю, в світі теж що-небудь варт.
Хто поділяє з другими свій сміх,
Його народня ласка не минає;
Він син юрби; чим більше їх,
Він тим певнійший доспіх має.
Тепер до діла! Станьте вище всіх.
Хай вся фантазія покажеться між люде.
І мудрість і чуття і пристрасть. — та крім сих —
Затямте добре! — блазнь повинна бути!
Директор: Доволі тільки руху перш за все!
Хай дивляться! — юрбі приємно це.
Розвийте ткань пригод перед очима,
Щоби товпа пороззявляла рот,
Це доспіху основа і причина.
За те й полюбить вас народ.
Бо маса тільки масі піддається,
І кождий щось для себе знайде в тім.
Для кождого що-небудь пригодиться
І всі вдоволені покинуть потім дім.
Що даєте, — поріжте на шматочки.
Що легче видумать, те й легче помістить.
А дати «цілість» їм — від точки та до точки, —
Все публіка сама похрабустить.
Поет: І не відчули ви, що ваше ремесло
Артиста справжнього негідне?
Отих писак марання непотрібне
У вас, як бачу, в правило ввійшло!
Директор: Цей закид ваш мене і не вколов!
Хто хоче нарубати дров,
Шукає доброї сокири.
Подумайте! признатись тільки щиро, —
Для кого ви писали все?
Кого нудьга сюди несе,
А хто приліз по ситому бенкеті,
А що найгірше вже, то це,
