Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/30

ПРОЛЬОҐ У ТЕАТРІ.

Директор, поет і комік.

 Директор: Обидва ви мені нераз
 Давали якор порятунку, —
 Скажіть, чи все, на вашу думку,
 В цій справі вийде на гаразд?
Бажав би я цій публиці вгодити,
Вона живе і иншим жить дає.
Вже поміст є, дошки вже всі прибиті.
І для народу свято настає.
Вони сидять підвівши вгору очі,
З них кождий тут надивуватись хоче.
Я знаю, як задовольняти їх,
А ще ні разу так не сумнівався.
Хоч все найкраще певно не для них.
Та кождий аж занадто начитався.
Як то зробить, щоб все було новим,
Змістовним, словом — до вподоби їм?
Я, знаєте, так тішуся юрбою,
Що в нашу буду сходиться нераз,
І суне галасливою рікою,
Як в райську браму до кватирок кас.
Ще до четвертої, як день буває гарний.
То вже народ всі входи позаймав,
І наче з голоду за хлібом до пекарні.
За тим квитком би й голову зламав.
3 юрбою ти ці чудеса Господні,
Поете, робиш, — о, зроби й сьогодні!
 Поет: Не говори про ту мізерну зграю,
Що вигляд їх полошить духа зір,
Про натовп той, схвильований до краю,
Що мимоволі тягне нас в свій вир.
Ні! ти веди мене в блаженний спокій раю
Де для поета чиста втіха — мир.
Де дружба і любов, де благодать спокою
Росте, посіяна Всевишнього рукою.
 Ах, те, що в серці родиться глибокім,
Що вимовлять несміливі уста.