Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 28 —

 «Встань, учню, без вагань обмити
 «В заграві ранку грудь земну!»

(Оглядає знак.)
 Як гарно все в одно сплелось!

 О,дно життя з другим злилось!
 Як сили неба з силами долини.
 Міняються відрами золотими!
 З небес їх льот благословенний
 Доходить аж на край підземний.
 І гармонійно лине по вселенній!
 Видовисько! та ба! видовисько одно!
 Безмежної природи я не збагну!
 Де вічного буття таємне джерело?
 Де сили ті, що держать все і всюди?
 До вас даремно рвуться хорі груди. —
 Ви даєте життя... а я так довго прагну!
(Неохоче перегортає книгу і спостерігає знак мікрокозмз, Духа Землі.)
 Щось иньше каже другий знак мені.
 Цей, Дух Землі, мені здається, ближче,
 І я вже серцем піднімаюсь вище,
 Неначе від вина, горю в огні.
 Я чую міць, щоб кинуться в простори,
 Нести всесвітні радощі і горе,
 І проти бурі виплисти на море.
 Здається, що ніщо мене би не збороло.
 Щось хмариться навколо —
 Десь місяць заховавсь —
 І світло гасне!
 Димить! Бють блискавки червоні
 Над головою, — жах
 Зі стелі віє, він обняв
 Мене кругом!
 Бажаний духу, я чую, ти вже тут!
 Зявись мені!
 О, скільки в серці мук кипить!
 І всі думки, всі пориванпя
 Нового прагнуть почування.
 Терпіти довше серце вже не в силі!
 Ти мусиш! мусиш! хай і вмру в цій хвилі!
(Бере книгу і таємничо вимовляє знак духа. Спалахнуло червоне полумя, в якому зявляється Дух)
 Дух: Хто кличе?
 Фавст (відвертаючись): О, страшне обличчя!